Климович Ігор Ігорович
КЛИМОВИЧ ІГОР ІГОРОВИЧ
Дата народження
13.06.1991
Дата смерті
30.07.2025
Місце народження
село Грабовець Стрийського району Львівської області
Місце загибелі
Харківський напрямок
Звання
Молодший лейтенант
Підрозділ
3 окрема штурмова бригада, відділ БПАК
Усе закінчується пізно чи раніше…
Ніщо не вічне – тільки рух і крок.
Шукай мене на небозводі, між зірок –
Моя світитиме найяскравіше…
(уривок з вірша Ігоря Климовича)
Ігор Климович народився 13 червня 1991 року у селі Грабовець Стрийського району Львівської області. Середню освіту здобув у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича (1997–2008). Із дитинства захоплювався історією. У 2006 році долучився до стрийського відділення клубу історичної реконструкції «Подільська хоругва» (м. Кам’янець-Подільський), а з 2008 року – до клубу «Чорна Галич» (м. Львів). Брав активну участь у фестивалях середньовічної культури («Тустань», «Підкамінь», «Меджибіж», «Старе Село», «Жовква» та ін.), був учасником і організатором історичних боїв у Стрию, Моршині та Львові.
Вищу освіту здобув на факультеті туризму Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2008–2013) за спеціальністю «туризм». У жовтні 2011 року взяв участь у міжнародній науковій конференції «Colloquia Russica», що проходила в Івано-Франківську, де асистував кандидату історичних наук Ю.Л. Довгану з доповіддю «Озброєння галицьких воїнів у ХІІ ст.: загальна характеристика».
Наприкінці 2013 року став учасником Революції Гідності. Цей період став важливим етапом становлення Ігоря Климовича як поета. У 2014 році самостійно видав першу поетичну збірку «Мертві сорому не мають». У 2015 році разом із Юрієм Дадаком («Руф») став співзасновником літературно-дискусійного проєкту «Дух Нації» (м. Львів) та співавтором поетичних збірок «Голос барикад та бліндажів» і «Відлуння свинцевих громовиць». Пізніше музикант Геннадій Пересвіт створив пісню «Аеропорт Донецьк» на слова Ігоря.
Окрім цього, Ігор захоплювався художнім різьбленням по дереву. У 2015 році працював у Литві в Центрі традиційних ремесел – громадській установі «Художнє різьблення» (м. Пренай, Каунаський повіт).
У 2016 році переїхав до Києва, де почав працювати у сфері кіновиробництва як асистент художника з костюмів. Першим проєктом Ігоря став фільм «Сторожова застава». Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Олександрою Стьопіною. Серед їхніх спільних робіт – фільми «Захар Беркут», «Козаки. Абсолютно брехлива історія», «Я, Побєда і Берлін» та інші. Подружжя багато подорожувало, відвідало Туреччину, Грецію, Єгипет, Норвегію, Данію, Ісландію, Польщу, Танзанію, Угорщину, Словенію, Італію та Ватикан.
У 2016 році Ігор заснував власний клуб живої історії «Застава», розширивши діяльність від реконструкції до науково-дослідницької роботи. На замовлення Музею історії міста Києва виготовив репліку кістяного гребеня, що експонується в музеї. У 2020 році опублікував наукові дослідження у збірнику «Пліснеські старожитності», зокрема з тематики видобутку вогню та виготовлення кам’яної булави.
Того ж року Ігор долучився до ініціативи NASA в межах проєкту «Марс 2020», взявши участь у фінансуванні марсохода Perseverance. Марсохід донині виконує завдання, несучі на собі чіп з іменами усіх, хто долучився до цієї акції. Ім’я Ігоря внесено до переліку учасників місії.
У 2021 році став лауреатом призу глядацьких симпатій фотоконкурсу «Мандрівник року», а також першим українцем – членом міжнародної асоціації експериментальної археології EXARC. Ігор займався колекціонуванням африканських артефактів та рослинництвом, зокрема вирощував баобаби. Працював над відеопроєктом «Середньовічна корабельня», реалізацію якого було перервано початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року.
На початку 2022 займався волонтерською діяльністю та фотографією. Його фотовиставки «Дороги і долі» (Київ, Стрий) були присвячені подіям на деокупованих територіях Чернігівщини. Наприкінці 2022 року добровільно вступив до лав 3-ї окремої штурмової бригади (підрозділ БПАК). У 2023 році перевівся до підрозділу психологічної підтримки, де працював з особовим складом і брав участь в евакуації об’єктів культурної спадщини. Зокрема, разом із побратимами евакуював кам’яні статуї із зони бойових дій. У 2023–2025 роках виконував бойові завдання на Бахмутському, Авдіївському та Харківському напрямках. Паралельно видав поетичну збірку «Стежка». У грудні 2024 року отримав звання молодшого лейтенанта. У лютому 2025 року презентував фотовиставку «Людина і війна» (м. Стрий), до якої увійшли 48 світлин. У травні–липні 2025 року, перебуваючи в зоні бойових дій, працював над дослідженням хреста-енколпіона, знайденого в рідному селі.
30 липня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. Похований у місті Києві на Берковецькому кладовищі.
На його честь організовано виставки в Ужгородському замку та у Львові, а також міжнародну експозицію «Voices From Ukraine» у Лондоні.
15 жовтня 2025 року народилася його донька Еріка-Софія.
Ігор Климович – чоловік, батько, син, брат, друг, поет, дослідник, військовослужбовець.
Навіки присутній.
Нагороди:
- Відзнака Міністерства оборони України
- Відзнака Православної церкви України
- Відзнака командування 3 ОШБр
- Орден Данила Галицького (посмертно)