Сторожук Роман Олегович

СТОРОЖУК РОМАН ОЛЕГОВИЧ

Дата народження 

25.09.1997

Дата смерті 

26.07.2025

Місце народження 

Київ

Місце загибелі 

селище Дорожнє, Покровський район , Донецька область

Позивний

Страж

Звання

Сержант

Посада

Сержант, головний сержант - командир гармати 1-ої обслуги гармати 2-го артилерійського взводу , 2-ї артилерійської батареї 1-го артилерійського дивізіону.

Підрозділ

в/ч 3018. Бригада ʼʼРубіжʼʼ

Все своє життя Роман проживав на Відрадному , Соломʼянського району. З 1 по 4 клас навчався в школі-садочку ʼʼЯсочкаʼʼ, з 5 по 7 клас навчався в 52 школі, з 8 по 9 клас навчався в ліцеї НАУ.

З дитинства  батьки Романа, прищеплювали йому любов до спорту — він відвідував різноманітні спортивні гуртки, завжди був активним, енергійним і цілеспрямованим.

Після закінчення ліцею ,Роман вступив до Державного навчального закладу “Міжрегіональне вищого професійного училища автомобільного транспорту та будівельної механізації”. Проте за фахом не працював — у нього з юності був потяг до зброї, військової справи та справедливості.

У 2018 році Роман підписав контракт з Національною гвардією України.

Під час служби Роман із задоволенням допомагав побратимам опановувати військову справу — навчав, як поводитися зі зброєю, ділився досвідом. Він мав природні лідерські якості й водночас залишався скромним і щирим. Роман був надзвичайно добрим і чуйним. Він завжди допомагав усім, хто цього потребував — як у побуті, так і в службі. Побратими цінували його за щирість, витримку, почуття гумору, а також за працелюбність і відповідальність. У ньому завжди було багато внутрішнього світла й сили — він підтримував, підбадьорював, знаходив слова для кожного. 

У 2020 році Роман брав участь у забезпеченні національної безпеки та оборони, стримуванні збройної агресії Росії на Луганщині — в районі міста Сєвєродонецьк. За старанність, ініціативу та сумлінне виконання обов’язків отримав грамоту від військової частини 3018.

Наприкінці 2021 року завершився його контракт, але з початком повномасштабного вторгнення 2022 року Роман без вагань повернувся до строю, щоб захищати рідну землю.

Під час війни Роман виявив справжній героїзм.

Він був нагороджений:

• Хрестом Хоробрих — за знищення ворожої бронетехніки;

• Відзнакою Національної гвардії України — за доблесну службу;

• Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ — за сприяння війську.

Навіть на фронті Роман не полишав улюбленої справи — спорту. Власноруч облаштував невеликий спортивний куточок і запрошував побратимів тренуватися разом. Він вірив, що сила тіла і духу допомагає витримати навіть найтяжчі випробування.

У квітні 2024 року Роман одружився зі своєю коханою Наталією. У них було багато планів, мрій і сподівань на спільне майбутнє.

Незадовго до загибелі Роман отримав звання сержанта.

26 липня 2025 року його життя трагічно обірвалося під час виконання бойового завдання поблизу селища Дорожнє, Покровського району, Донецької області. Роман віддав найвищу ціну — власне життя — під час виконання бойового завдання у стрілецькому бою. Його подвиг — це яскравий приклад безмежної відваги, самопожертви та беззаперечної любові до рідної землі. Ризикуючи життям, він мужньо прикривав своїх товаришів, створюючи можливість для успішного виконання завдання та збереження життя інших воїнів.

Своїми діями Роман проявив незламну стійкість духу, вірність військовій присязі та відданість ідеалам свободи і незалежності України. Його героїзм — це світло надії та символ незламності нашого народу у боротьбі за мир і справедливість.

30 липня Романа поховали в рідному Києві — на Берковецькому кладовищі.