Охремчук Кирилл Олександрович

ОХРЕМЧУК КИРИЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Дата народження

25.06.1987

Дата смерті

24.04.2024

Місце народження

м. Сімферополь, АРК

Місце загибелі

село Нововодяне Сватівського району Луганської області

Підрозділ

2-ге розвідувальне відділення 1-го розвідувального взводу розвідувальної роти в/ч А4638

Звання

Молодший сержант

Посада

Командир відділення (в/ч А7089); сержант резерву (в/ч А4638); розвідник-навідник (в/ч А4638)

Позивний:

Карім

Кирило Олександрович Охремчук народився 25 червня 1987 року в місті Сімферополь Автономної Республіки Крим. Середню освіту здобув у Сімферопольській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів «Юніор». Вищу освіту отримав на факультеті комп’ютерних наук та кібернетики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.

Із 2005 року постійно проживав у Києві. У цивільному житті обіймав керівні посади – працював директором з розвитку та управляючим у різних закладах HORECA, а також мав власний бізнес, пов’язаний із наданням сервісних послуг. Кирило був різносторонньою людиною. Захоплювався спортом – займався боксом, бігав марафони на довгі дистанції, професійно займався дайвінгом. Любив активний відпочинок і подорожі, мав жагу до життя та прагнув пізнавати світ. Цікавився історією та географією, вмів бачити й цінувати красу – як у природі, так і в речах і людях.

Його вирізняло гостре почуття справедливості – він завжди ставав на бік тих, кого вважав правим, незалежно від статусу людини. Водночас мав витончене почуття гумору, яке підтримувало близьких і друзів навіть у складні моменти. Любив тварин, мав велике й добре серце, у якому знаходилося місце для всіх – рідних і друзів. Був оптимістом: ніколи не скаржився і на запитання «як справи?» відповідав: «Все шикарно».

У цивільному житті його знали як сильну особистість із вираженими лідерськими якостями. До нього зверталися за порадою, захистом, підтримкою. Люди довіряли йому, відчували в ньому внутрішню силу та харизму. Він умів надихати інших і заохочував до розвитку – у спорті, навчанні та самовдосконаленні, власним прикладом показуючи, як треба діяти. Понад усе Кирило любив свою родину, особливо доньку. Був уважним і відповідальним батьком. Щиро любив Крим і Україну, а ще – море, яке було його особливою слабкістю.

Із початком повномасштабної війни добровільно став до лав Збройних Сил України. Військовий шлях розпочав як керівник групи розвідників у 5 окремому стрілецькому батальйоні 118 окремої механізованої бригади ЗСУ. Пройшов запеклі бої за Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Навесні 2023 року перевівся до 1 механізованого батальйону 3 окремої штурмової бригади. Спочатку був штурмовиком, згодом – розвідником. Брав участь у важких боях за Бахмут, Андріївку та Авдіївку. Після виходу з півоблоги під Авдіївкою вважав, що має «другий день народження», і до останнього вірив у звільнення Криму.

Його мрією була Перемога України та звільнення Криму. Він говорив, що хоче на броні трофейного російського танка в’їхати до звільненого Сімферополя. Саме тому обрав позивний «Карім» – слово, що має кримськотатарське походження і символічне значення для нього. За словами командира, Кирило завжди брався за найскладніші завдання, швидко навчався, був прикладом для побратимів і допомагав іншим. Його називали «вікінгом» за мужність. Сам же він не вважав себе героєм, наголошуючи, що герої – це його побратими.

Його мужність, відповідальність і високий рівень підготовки не раз рятували життя іншим. Під час одного із завдань, будучи старшим групи, він повів щойно мобілізованих військових на позиції, де вони потрапили під щільний вогонь і спроби ворога прорватися малими групами. Завдяки його лідерству група зуміла втримати позицію майже п’ять днів, дочекавшись підкріплення, і всі 15 бійців залишилися живими. Під час коротких відпусток Кирило радів, бачачи, що в Києві вирує життя. Він говорив: «ми для цього воюємо, щоб ви тут нормально жили, значить ми на фронті все робимо правильно».

На момент загибелі мав звання молодшого сержанта та обіймав посаду розвідника-навідника (військова частина А4638). Раніше був командиром відділення (в/ч А7089), сержантом резерву. Служив у 2 розвідувальному відділенні 1 розвідувального взводу розвідувальної роти. Кирило Охремчук загинув 24 квітня 2024 року під час боїв поблизу села Нововодяне Сватівського району Луганської області. Разом із побратимами, захищаючи позиції, добровільно пішов у ворожу засідку і потрапив під артилерійський обстріл. Загинув від прямого влучання російського снаряда.

Похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

Рідні, друзі та сусіди ініціювали встановлення меморіальної дошки на честь Кирила Охремчука – за адресою в Києві, де він проживав: вул. Миколи Кривоноса, 15.

Нагороди:

Нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», Наказ Головнокомандувача ЗСУ №1756 від 07.08.2023

Орден «За мужність» ІІІ ступеню, Указ Президента України №236 від 23.04.2024

Орден «За мужність» ІІ ступеню (посмертно), Указ Президента України №270 від 01.05.2025