28 вересня - Всесвітній день боротьби зі сказом

Сказ — це гостре особливо небезпечне  вірусне захворювання  усіх теплокровних тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus). У медичній літературі інших країн хвороба відома як рабієс (у тварин) і гідрофобія (у людей). Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи і завжди закінчується смертю, як у людини так і тварин.

Сьогодні сказ реєструють у 150 державах і територіях світу, на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Щороку від цього захворювання в світі гине понад 55 000 людей і більше 1 млн тварин; 95% випадків смерті від сказу фіксують в Африці та Азії.

Із кінця 1990-х епіцентр сказу в європейському регіоні через високий рівень імунізації диких тварин у Західній та Центральній Європі перемістився на схід.

В Україні останні 30 років епідемічна ситуація щодо захворюваності людей на сказ є нестійкою. Реєструють поодинокі випадки захворювань, є умови для їхнього поширення. Зокрема, цього року зареєстровано два випадки захворювання серед людей (2017 — теж два, 2016 — чотири).  У 2018 році зареєстровано 1 випадок захворювання у Львівській області (на 1 випадок менше попереднього року). 

Механізм  захворювання на  сказ та  шляхи його передачі

Джерелом та резервуаром збудника сказу є усі теплокровні тварини, з яких найбільш небезпечні для інфікування людини  м’ясоїдні (дикі та домашні). Людина може інфікуватися збудником сказу від хворої на сказ тварини через:

- укус;

- подряпину та мікроушкодження шкіри;

- попадання  контамінованої збудником сказу слини на слизові оболонки;

- при трансплантації органів від померлих  від сказу людей.

Контактним  способом  люди  найчастіше   інфікуються   котами  та  собаками, а також сільськогосподарськими тваринами — з-поміж свійської фауни.  Серед свійських тварин особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус є інстинктивною реакцією  для захисту території, членів зграї або здобуття їжі; в останні роки збільшилась роль котів, які нерідко мають спільні з лисицями території лову мишей. За даними ВООЗ, у 99% випадків захворювання та смерті людини від сказу джерелом збудника  є собаки та кішки; в Україні – в 50 % збудником сказу  є  кішки.  Діти  віком до 15 років  є найбільш  схильними  (близько 40%)  жертвами  до  покусів  імовірно хворих на сказ тварин (собак та котів).

В  дикій природі  особливу небезпеку становлять  лисиці, вовки  та кажани.  В Україні головним джерелом збудника сказу у дикій природі є червоні лисиці та кажани. Доведена можливість аерогенно-контактного зараження  під час відвідування печер, населених кажанами, коли вірус пасивно потрапляє через кон’юнктиву, слизову  ротоглотки.

Інкубаційний період сказу у тварин становить максимально 10-14 днів, у людей - від  10-14 днів  до 3 місяців, але може збільшуватися до 1-го  чи 3-х років, залежно від низки факторів:

• місця, кількості й глибини укусів (найнебезпечніші укуси в обличчя та голову загалом);
• кількості й активності вірусу, що потрапив у рану;
• віку постраждалого (діти вразливіші за дорослих).

Симптоми сказу:

Початкові симптоми сказу — підвищення температури та біль, а також незвичні або незрозумілі відчуття поколювання, пощипування чи печіння у місці пошкодження. Після появи симптомів захворювання практично завжди закінчується летально. У процесі поширення вірусу центральною нервовою системою розвивається прогресивне смертельне запалення головного і спинного мозку.

Існує  дві форми захворювання на сказ: активний і паралітичний.

Для людей з активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). В разі несвоєчасного звернення за меддопомогою та своєчасно розпочатого проведення курсу антирабічних щеплень смерть настає за кілька днів у результаті зупинки роботи серця та органів дихання.

На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.

Лікування сказу

Перша медична допомога після укусу

Якщо вас укусила чи обслинила тварина (особливо дика чи безпритульна) негайно зверніться до лікаря! Якщо тварина домашня, попросіть власника надати документи, що підтверджують її щеплення.

Коли лікар недоступний, ретельно промийте рану протягом щонайменше 15 хв мильною водою, мийними засобами, дезінфектантами для обробки ран у хірургічній практиці або іншими засобами (70%-м спиртом або 5%-м розчином йоду), що нейтралізують вірус.

Проведення антирабічного лікування запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків.

Постраждала від покусу людина повинна негайно звернутись до лікаря травмпункту лікувально-профілактичного закладу з подальшою її  госпіталізацією та введенням антирабічної вакцини або комплексне профілактичне антирабічне лікування з використанням, крім вакцин, також  антирабічного гаммаглобуліну (у разі, коли задіяні небезпечні ділянки локалізації покусів та є позитивний результат аналізу сказу у тварини). Таких щеплень має бути шість за  призначення антирабічних вакцин (Індіраб, Верораб, Рабіпур): у день звернення до лікаря (0-й день), а потім на 3-й, 7-й, 14-й, 30-й і 90-й дні або по іншій схемі при застосуванні іншої вакцини.

Використання вакцини ефективно у разі початку курсу не пізніше 1-14 дня з моменту укусу чи ослинення. Утім, курс імунізації призначають навіть через кілька місяців після контакту із хворою або ж підозрілою на сказ твариною. Антитіла у людини з’являються тільки на 12–14-й день, а максимальні їхні рівні досягаються лише через 30–40 днів. Імунітет стає дієвим приблизно через два тижні після закінчення курсу вакцинації та залишається таким упродовж року.

У разі небезпечної локалізації укусів (обличчя, шия, голова, пальці рук, промежина), множинних або дуже глибоких поодиноких укусів, ослинення слизових оболонок, будь-яких ушкоджень, завданих хижими тваринами, кажанами й гризунами, коли є ризик короткого інкубаційного періоду, окрім вакцини застосовують і антирабічний імуноглобулін. Інкубаційний період може скоротитися до 7 діб — це менше, ніж час вироблення поствакцинального імунітету. Якщо з моменту контакту із твариною минуло більше трьох діб, антирабічний імуноглобулін не застосовують.

Загалом лікувальні заходи спрямовують на зменшення страждань хворого.  Його кладуть до окремої палати і забезпечують максимальний спокій. Для зниження збудливості призначають наркотичні засоби. Втрати рідини поповнюють шляхом внутрішньовенного введення сольових розчинів, плазмозамінників, розчину глюкози. За потреби здійснюють штучну вентиляцію легень.

Останнім часом у світі обговорюють ефективність лікувального «протоколу Мілуокі», коли хворого під час лікування водять у штучну кому і застосовують противірусні препарати.

Медичний персонал має працювати в захисному одязі, щоб запобігти потраплянню слини на шкіру та слизові оболонки.

Симптоми сказу у тварин залежать від стадії  їх захворювання:

1.Початкова стадія (триває до п’яти днів):

- наявні сліди від укусів;

- гризуть місце укусу;

- ласкаві, примхливі, насторожені одночасно;

- слабкий апетит;

- їдять неїстівне;

- слинотеча;

- блювота.

2. Збуджена стадія (2–3 дні):

- агресивні;

- збуджені;

- нападають;

- намагаються втекти;

- гризуть землю;

- їдять неїстівне;

- конвульсії;

- блювота;

- параліч;

- косоокість.

3. Паралітична стадія (2–4 дні):

- виснаження;

- повний параліч;

- смерть.

Профілактика сказу

Профілактичні заходи поділяються на два напрямки: боротьба з носіями збудника (у свійських та диких тварин) та недопущення розвитку захворювання у людини, яку покусала чи ослинила скажена тварина.

Для профілактики сказу тварин необхідно:

- регулярно вакцинувати свійських тварин та диких м’ясоїдних тварин (пероральна імунізація шляхом розкладання у місцях їх перебування їстівних приманок з вакцинами);

- уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами;

- не підгодовувати безпритульних тварин у місцях, де постійно перебувають люди (особливо діти);

- виконувати правила утримання тварин.

Стережіться безпритульних, а тим більше диких тварин, які не бояться самі до вас підійти!

Захворюванню на сказ можна повністю уникнути, якщо після укусу людина як найшвидше отримає необхідну медичну допомогу. Курс антирабічних щеплень призначають у разі ймовірного або наявного інфікування людини.  Самовільно припиняти лікування чи порушувати режим поведінки під час нього неприпустимо!

Обов’язковому щепленню підлягають люди:

- яких покусали скажені чи підозрілі на сказ тварини безпосередньо або через неушкоджений одяг та  навіть з найменших ушкодженнями  шкіри;

- покусані будь-якими дикими тваринами (навіть без підозри на сказ);

- подряпані підозрілими на сказ тваринами або в разі забризкування подряпин слиною таких тварин, потрапляння її на слизові оболонки людини;

- які зазнали будь-якого мікроушкодження шкіри під час роботи з хворими на сказ тваринами, патологічним матеріалом або транспортування трупів тварин для дослідження.

Курс профілактичної імунізації призначають людям, які професійно пов’язані з ризиком зараження сказом: ветеринарні фахівці, ловці собак, котів, мисливці, працівники лабораторій, які працюють з вірусом сказу тощо.

Що робити із твариною, підозрілою на сказ

Собаку, кота чи іншу тварину, яка покусала людей або тварин, слід негайно доправити до найближчої ветеринарної клініки для огляду й утримання під наглядом спеціалістів протягом десяти днів, у жодному разі їх не вбивати!

Лікар-епідеміолог Голосіївського

міжрайонного відділу ДУ “Київський

міський центр контролю та профілактики хвороб

МОЗ України”                                                                                                         Т.М.Жеріхіна